Про «друзів України»: між грошима і верховенством права
Про «друзів України»: між грошима і верховенством права

Марина Ставнійчук, голова правління ГО «ДЕМПРО»,

член Європейської комісії за демократію

через право (Венеціська комісія)

від України (2009-2013 рр.)

В інформаційному просторі іде заочний діалог між друзями України. Діалог цікавий та повчальний, змістовній частині якого чомусь не приділяється належної уваги. А дарма. Бо завжди цікаво спостерігати за тим, як хтось ззовні починає чубитись у пошуку кращого рецепту для України. Спостерігати та робити висновки.

Отже. Почалося з виступу голови Венеційської комісії пана Джанні Букіккіо. 21-го березня в ефірі «Подробиць» на телеканалі «Інтер» він вкотре за останні два роки заявив про необхідність змінити закон про люстрацію.

Зайве нагадувати, що Венеційська комісія упродовж зими 2014 – весни 2015 року тричі розглядала і цей документ та надала Україні два своїх Висновки, де наголошувала на невідповідності закону «про очищення влади» європейським стандартам та принципу верховенства права. Під обіцянки змінити законодавство, Венеційська комісія надавала у розпорядження української влади своїх кращих експертів для спільної роботи по виправленню ситуації з цим законом. Нині пан Букіккіо мабуть вже в десятий раз підкреслив, що закон треба змінити та з сумом констатував: «І це також викликає розчарування Венеціанської комісії, оскільки ми (європейці – прим. автора) довгий час працювали заради України, особливо у сфері юстиції, заради демократії в цій країні, а зараз ризикуємо не побачити гарних результатів». Закон, на думку голови Венеційської комісії, не повинен статизасобом зведення рахунків з політичними опонентами.

Реакції української влади на цю авторитетну фахову думку, істотно, не було. Але неочікувано сьогодні за нашу владу висловився відомий дипломат та економічний експерт пан Андерс Аслунд. Його відповідь, без перебільшення, шокує: високоповажний «друг України» сказав, що на Венеційську комісію треба просто, як то кажуть, обпертись. Бо, як він висловлюється, це така шкідлива інституція. Дослівно: «Венеційська комісія тут грає, я вважаю, дуже шкідливу роль, кажучи: якщо ви не створили ідеального законодавства з люстрації – киньте його зовсім. Звичайно, зміст є дуже важливим. Але швидкість, я вважаю, тут є важливішою». І далі пан Аслунд схвалив нестримне бажання багатьох представників нашої владної верхівки «вилікувати головний біль ампутацією», заявивши: «Просто треба звільнити 18 тисяч прокурорів та 10 тисяч суддів, найняти нових людей, знайти їх – є багато кваліфікованих юристів в Україні».

Відверто кажучи, така думка цієї, без перебільшення, авторитетної людини, причому висловлена як відповідь голові Венеційської комісії, «в жодні ворота не влазить». Якщо пан Аслунд думає, що будь-який кваліфікований юрист може легко всістись у суддівське крісло – це його право. Кінець-кінцем, він економіст, а не фахівець в галузі права. Але він – ще й дипломат. І його висловлювання, що принижують позицію Венеційської комісії, неприпустимі. Але, безумовно, порадують певних представників української влади, яка до цієї Комісії насправді ставиться, як до перешкоди на шляху до омріяної повної узурпації усього, що можна узурпувати. Пан Аслунд не може не знати про те, що Венеційська комісія має безперечний авторитет, і не тільки у Європі. Віднедавна, до прикладу, і США долучилися до її роботи. Її позиція поважається всіма без виключення державами, тим більше серед держав так званої «молодої демократії», які мають прагнути, аби їхнє законодавство було дійсно справедливим та демократичним.

Треба сказати, що такого роду правовий екстремізм пан Андерс Аслунд демонструє не вперше. У лютому 2015 року він на сторінках видання «Українська правда» вже заявляв, що гривню може втримати черговий транш МВФ, а тому його треба терміново отримати. Далі радив: «Парламент мусить якнайскоріше прийняти закони, яких вимагає МВФ. Їх користь може піддаватися обговоренню, але це не найкращий час для дискусій. Будь-яка затримка може привести економіку країни до справжнього колапсу. Приймайте законодавство зараз і залишіть обговорення на потім!».

Тобто «друг України» радив законодавцям із заплющеними очима голосувати за вимоги МВФ (а може й не вимоги, а їх інтерпретації у виконанні влади) – без обговорення. Інакше грошей не буде. Чого вартий цей заклик? Лобістів інтересів МВФ і без того вистачає (деякі навіть примірюють на себе крісло прем’єр-міністра).

Але невже лобісти МВФ знають достеменно і усі проблеми правової системи держави? При цьому, закликаючи українську владу нехтувати думкою міжнародної правової інституції, на рекомендаціях якої ґрунтується позиція і Європейського Союзу, і Ради Європи та усіх інших інституцій європейських держав у сфері демократії і прав людини.

Як на мене – ця ситуація виглядає просто дикою. І водночас – повчальною. На жаль, деякі «друзі України» насправді вважають її недодержавою. Ставляться до неї, як конкістадори до аборигенів, пропонуючи скляні намиста в обмін на золото та коштовне каміння. У сучасному контексті – гроші в обмін на право держави Україна самостійно вирішувати своє майбутнє на основі європейських стандартів.

Чи вистачить у сучасної української влади розуміння справжніх мотивів такого кшталту «порад»? Сподіватись на це не варто – бо думки «друзів» багато в чому співпадають із її думками.

Здається, нам усім треба навчитись відрізняти «друзів України» і «друзів української влади». На жаль, ці категорії не завжди співпадають. Венеційська комісія та її Президент Джанні Букіккіо, давно і послідовно працюють з Україною, як справжні друзі України та її народу, терпляче наставляють її на шлях демократії, свободи та верховенства права, який неминуче приведе і до соціально-економічного зростання України!

Джерело:

Українська правда — http://blogs.pravda.com.ua/authors/stavniychuk/56f4166ac2d3c/

ЩЕ ПО ТЕМI