Правові наслідки прийняття у Третьому комітеті Генасамблеї ООН резолюції про порушення прав людини в Криму
Правові наслідки прийняття у Третьому комітеті Генасамблеї ООН резолюції про порушення прав людини в Криму

 

16 листопада 2016 року Комітет з соціальних і гуманітарних питань і питань культури Генеральної Асамблеї ООН (ІІІ Комітет) 73 голосами ухвалив Резолюцію «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь (Україна)».

Остаточне голосування щодо цієї резолюції має відбутися наприкінці грудня цього року.

Співавторами проекту Резолюції ООН ініційованого Україною стали 41 держава-член ООН. Проти ухвалення Резолюції у Комітеті проголосували представники 23 країни, серед яких: Росія, Білорусь, Китай, Казахстан та Сербія тощо.

Для нас важливо те, що у Резолюції, окрім чергового підтвердження Генасамблеєю ООН суверенітету, політичної незалежності, єдності і територіальної цілісності України (висловленого ще 27 березня 2014 року у Резолюції № 68/262 «Територіальна цілісність України»), засуджується тимчасова окупація Російською Федерацією частини території України – Автономної Республіки Крим та міста Севастополя – та підтверджується невизнання їх анексії. У своїй Резолюції № 68/262 ухваленій 27 березня 2014 року Генасамблея ООН орієнтувалася на мирне вирішення ситуації.

На сьогоднішній день Резолюція, ухвалена ІІІ Комітетом Генасамблеї ООН, фактично продовжує та зміцнює позицію ООН, оскільки констатується, що Російською Федерацією по відношенню до України було здійснено акт агресії, що призвело до анексії частини території.

У Резолюції «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь (Україна)» Комітет Генасамблеї ООН засуджує встановлення Росією в Криму її правової системи, що різко погіршило загальну ситуацію з правами людини на півострові. Засуджуються порушення та обмеження прав людини, зловживання по відношенню до жителів Криму, включно з убивствами, викраденнями, насильницькими зникненнями, політично мотивованими кримінальними переслідуваннями, дискримінацією, залякуванням, тортурами і жорстоким поводженням із засудженими, а також порушення інших основних свобод, в тому числі свободи вираження думки, свободи релігії, переконань, свободи на мирні зібрання тощо.

У рекомендаціях Комітет Генасамблеї ООН наполегливо закликає Російську Федерацію вжити усіх заходів з метою виконання всіх своїх зобов’язань відповідно до застосовних норм міжнародного права в якості держави окупанта. Дає конкретний перелік цих рекомендаційних заходів.

Досить важливо зрозуміти, що документи ООН, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ є черговими етапами реалізації кінцевої цілі України – повернення окупованих територій Криму і Донбасу.

За майже три роки після російської агресії і окупації Криму ми маємо низку міжнародно-правових документів, – від невизнання псевдо референдуму в Криму міжнародною спільнотою у своїй переважній більшості, до факту констатації дій РФ щодо анексії Криму як різновиду агресії.

Нам потрібна світова підтримка в питанні ухвалення міжнародних правових документів, які дадуть додаткову аргументацію українській дипломатії (зокрема й для використання їх у міжнародних судових інстанціях) у роботі щодо повернення тимчасово окупованих територій під юрисдикцію України.

Наступними нашими кроками на цьому шляху мають стати рішення міжнародних організацій щодо деокупації українських територій, в міжнародно-правовому контексті, й надалі – питання реінтеграції окупованих територій до України

Всередині країни ми маємо розуміти, що головне завдання – не тільки повернення територій України, а й повернення розуму нації в Україну, насамперед громадян України. Турбота про кримчан, увага до них, захист їхніх прав Україною – це інструментарій для культивування і підтримки необхідної української громадянськості.

Нам треба розуміти, що Україна не має сподіватися лише на міжнародні інституції і на міжнародну спільноту. Зрозуміти, що Крим до тієї України, якою вона сьогодні є не повернеться. Розум, душа і серце громадян, які проживають на окупованій території, може повернутися тільки тоді, коли Україна буде іншою країною – демократичною, справедливою, соціальною, правовою, успішною. Тільки тоді ми зможемо говорити про реінтеграцію. І врешті-решт, для нас принциповим є питання щодо відповідальності тих осіб, які фактично вчинили злочини, пов’язані зі злочинами проти людяності, воєнні злочини на тимчасово окупованих територіях.

ЩЕ ПО ТЕМI